Валентина Вздульська — авторка різножанрових книжок. І наша сьогоднішня розмова саме про те, як письменниці вдається бути різноплановою, цікавою, і про те, з чого почалась її творча діяльність.
-Валентино, ви написали вже доволі велику кількість книжок, постійно видаються все нові. Як ви прийшли в письменництво?
-Класі в першому чи другому, щойно навчилася писати, я почала писати вірші. Пригадую, один із них був про гарне яблуко, яке раптом впало ніби для мене і виявилося дуже смачне. Старша сестра з друзями підсміювалися над моїм наївом.
Я ображено супилася і ховала зошит з віршиками якнайдалі. Одного разу сховала так, що потім і не знайшла. Мабуть, зараз його читають якісь гномики.
-Звідки черпаєте таку кількість натхнення? Адже написання книги — складна та тривала робота.
-Доки ти до чогось небайдужа, доки щось тебе провокує, зачіпає й не відпускає - буде й енергія для такої роботи.
-Книжки разюче відрізняються за тематикою, ви пишете і бібліографічні нариси про відомих постатей, і дитячу прозу, а у видавничо-освітньому проекті «Портал» вийшла ціла серія книжок із історичним контекстом. Над яким жанром вам працюється найбільш цікаво?
-Наразі мені найбільше подобається працювати з пізнавальною літературою — розповідати і пояснювати якусь складну інформацію доступними словами — просто і цікаво. А ще — популяризувати важливі теми, яким приділяють мало уваги.
Наприклад, «Українські скарби» розповідають дітям, що ми маємо силу-силенну дивовижних і безцінних скарбів світового значення, таких як пектораль, Мартинівський скарб, золото царя Інісмея та сотні інших.
Мені здається, що ні підручники, ні музеї, ні ЗМІ не популяризують цей спадок як слід, на жаль. Не тільки діти, а й дорослі часто не знають про ці дивовижі. Це велика втрата і для культури, і для економіки.
-«Українські диковиська» та «Українські скарби» — захопливі книжки. Перша — ніби сучасна енциклопедія про доісторичних тварин, друга — ціла скриня історій про скарби. Як ви збирали інформацію для книжок?
-Переважно я читала наукові статті в українських та міжнародних наукових журналах. Це фантастика, скільки там ховається цікавої, часом сенсаційної інформації про українську археологію та палеонтологію! І її майже ніхто не популяризує для широкого читача.
Коли десь в Мексиці, США чи Китаї знаходять чергову щелепу динозавра, про це пишуть усі провідні світові ЗМІ. Коли якесь відкриття роблять українські археологи чи палеонтологи, про це дізнаються тільки зацікавлені фахівці та ентузіасти, а медіа пишуть зрідка тільки про найбільші знахідки.
Ми сидимо на скарбах і заплющуємо на них очі. Дуже прикрий і шкідливий інформаційний вакуум.
-Ви свідомо обрали саме такий варіант написання книжок? Щоб розповісти окремо про кожну тварину та скарб?
-Мені здається, формат окремих історій, зібраних у своєрідну альтернативну енциклопедію (не сухий довідник, а збірка цікавих і яскраво ілюстрованих розповідей), якнайкраще підходить для читачів молодшого шкільного віку. Дитина може обрати якусь одну історію чи кілька, щоб прочитати перед сном. Її не лякає довгий безперервний текст. У неї з’являються улюблені історії та малюнки, до яких вона повертається не раз.
-У роботі над книжками вам допомагали наукові консультанти. Як вам працювалось у такому форматі?
-Гадаю, видавничо-освітній проект «Портал» просто зразково працює з нон-фікшн для дітей і підлітків. Авторам пропонують найкращих наукових консультантів, і наукових рецензентів, на яких можна повністю покластися. Тож виходять друком книжки, яким можна довіряти, які можна брати на озброєння вчителям і авторам шкільних підручників. Я надзвичайно вдячна історику Ігорю Цеунову та науковцю Ігорю Козловському, а також палеонтологині Аліні Вейбер за допомогу.
-Чи бували особисто на археологічних розкопках? Можливо у вас є така мрія — відчути себе дослідником і відкривачем)
-Я була на археологічних розкопках одного разу, ще у школі. Мені дали трішки покопати на місці великого могильника бронзової доби на Київщині. Здається, то була тшинецька культура.
Ми, діти, копали косо й криво, аби живо. Але нас не сварили, ставилися з розумінням до нашого захвату й ентузіазму. Ще б пак! Розкопувати стародавній цвинтар із кістяками в якихось «містичних» позах!
Зараз я б не наважилася полізти з лопатою — це така велика відповідальність, мені здається. А раптом я щось зіпсую? Але із задоволенням попрацювала б за нагоди як журналіст і фотокор.
-Ваша творчість та енергія мотивує до пригод і пізнання. Як би ви описали автора Валентину Вздульську декількома словами? Якою хочете бути в очах юних читачів?
Ви відповіли замість мене) Я би хотіла мотивувати й надихати на щось неймовірне).
Розмову вела Тетяна Козодой.
Джерело: Книгарня «Є»